Отредактировано:04.09.10 11:59
[B][FONT=Courier][COLOR=darkblue][SIZE=0]
Його Величнiсть нiжинський огiрок
Одним iз найголовнiших символiв Нiжина вважається нiжинський огiрок, це так само або крутiше, нiж херсонський кавун чи торт «Київський». Огiрки не споконвiку культивувались на цiй землi. Можна знайти згадки про поширення огiркiв від XVII ст., причому новi сорти i способи їх приготування завозились iз пiвденних країн. До речi, картопля-годувальниця з’явилась у наших краях значно пiзнiше, а помiдори — аж у ХIХ ст.
ПОРТРЕТ
У кулiнарних довiдниках сказано, що нiжинський огiрок — найкращий для солiння. При засолюваннi в огiрках цього сорту не утворюється порожнеч. Крiм того, солонi нiжинськi огiрки мають вiдмiнний смак. Зеленець нiжинського огiрка має цилiндричну форму, середня його вага — 90 —120 г, довжина — 9 — 13 см, шкiрка темно-зеленого кольору зі свiтлими смугами, що доходять до половини плоду, поверхня ребриста i крупнобугриста.
БIОГРАФIЯ
Батькiвщина огiрка — Азiя. В Iндiї та Китаї його вирощували з давнiх часiв. У I — II ст. нашої ери огiрки почали розповсюджуватися в Персiї, Афганiстанi, країнах Малої Азiї. Звiдти заїжджими купцями огiрок був завезений до Грецiї, а потім розповсюдився в iнших європейських країнах.
Але лише в кiнцi XVI столiття, за повiдомленнями iсторикiв, огiрки набули поширення в Українi. Особливо славилося огiрками мiсто Нiжин. За легендою iмператриця Катерина II пiд час своєї подорожi до Таврiї та Криму, зупинившись у Нiжинi i спробувавши місцевих солоних огiрочкiв, наказала й надалi до царського столу подавати тiльки ці огiрки. Користуючись цiєю царською милiстю, заповзятливi нiжинцi постаралися «просунути» на благодатний столичний ринок не тiльки «ключовий продукт», але i баклажани, квасолю, кабачки. Пiсля чого солiння з Пiвнiчної України стало затребуваним ще в 70 країнах. Так свiжi й солонi нiжинськi огiрки, маючи незрiвнянний смак, пiдкорили не тiльки царський двiр, але i всю Росiю, а незабаром — i весь свiт.
«Цим, — розповiдає завiдувач iсторичного вiддiлу Нiжинського краєзнавчого музею Вiктор Ємельянов, — ми зобов’язанi грекам.
У 1625 роцi польський король Сигiзмунд III побудував тут, на межi з Росiєю, фортецю i, щоб мiсто росло, дарував його жителям немало пiльг. Збереглися пільги й тодi, коли полякiв вибив Богдан Хмельницький. Вiльна торгiвля привернула до Нiжина багато грекiв, якi тiкали вiд турецького ярма. Вони i зайнялися, крiм рiзних промислiв, огiрковою справою, гiдно оцiнивши унiкальнi властивостi мiсцевого ґрунту й води.
Пiсля заснування Одеси (1793 р.) нiжинськi греки стали переселятися до тих країв, а огiрковi плантацiї залишилися...»
«На промислову основу наш огiрок поставили єврейськi пiдприємцi Гольденберги, — продовжує розповiдь пан Вiктор. — Дякуючи їм, вiн потрапив у 1896 роцi до Москви i Санкт-Петербурга, де його почали подавати до царського столу. А звiдти пiшов Європою... Пiсля революцiї, звичайно, все розорили, але потiм спохопилися. У нас в архiвi є дивовижний документ вiд iменi ленiнградських робiтникiв: «Товарищи рабочие Нежинского засолзавода! Вы прекрасно понимаете, что огурец является основной закуской пролетариата. Так что просим вас увеличить выпуск этого продукта...»
Нинi у Нiжинського консервного комбiнату зовсiм iншi клiєнти, серед них — королева Великобританiї Єлизавета II. Напевно, тому знайти в Нiжинi банку огiрочкiв непросто».
Чому ж цiнується саме нiжинський огiрок? Одна з гiпотез пояснює це так. Ґрунти, в яких вiн виростає, надзвичайно багатi на iони срiбла. Завдяки цьому нiжинськi огiрочки стають хрусткими i надзвичайно смачними.
[/SIZE][/COLOR][/FONT][/B]